Геміфаціальний спазм

Починається зазвичай з поодиноких скорочень круглого м’яза ока, пізніше спазм переходить на всю половину обличчя. В окремих випадках напад починається зі скорочення м’язів щоки. Лицевий геміспазм може зберігатися навіть під час сну, провокуються перевтомою, стресом, тривожним станом.

Частіше зустрічається у жінок, середнього та старшого віку (типовий вік початку 50-60 років).

Причини виникнення:

1. Найбільш частою причиною виникнення геміфаціального спазму є судинно-нервовий «конфлікт» (компресія лицевого нерва пульсуючою артерією в місці виходу нерва зі стовбуру головного мозку (найчастіше це задня нижня мозочкова артерія, подеколи передня нижня мозочкова артерія);
2. Об’ємні утворення мосто-мозочкового кута (пухлини, судинні мальформації, аневризми);
3. Розсіяний склероз;
4. Лакунарний інфаркт у ділянці моста;
5. Запальні захворювання середнього вуха і деформації кісток черепа (наприклад, при хворобі Педжетта);
6. Ускладнення невриту лицевого нерва, та ін.

Лицевий спазм має пароксизмальний, нападоподібний характер і проявляється поодинокими, або серійними, короткими, частими м'язовими посмикуваннями, найбільш вираженими в круговому м'язі очей і нижніх пероральних м'язах обличчя (круглий м'яз рота, м'язи підборіддя, платизма).

Багаторазово повторюючись, ці посмикування переходять у тонічний спазм (тривала напруга) мімічних м'язів ураженої половини обличчя тривалістю кілька секунд-хвилин. При цьому відзначається заплющування (примружування) ока (тобто пацієнт не може бачити цим оком), підтягування кута рота вгору, скорочення м'язів підборіддя та підшкірного м'яза шиї.

Геміфаціальний спазм посилюється при емоційній напрузі, провокується розмовою, посмішкою, прийомом їжі, заплющуванням та іншими довільними рухами мімічних м'язів. Протягом наступних кількох місяців або років (зазвичай 1-3 роки) залучаються інші м'язи, що іннервуються лицьовим нервом. Даний стан має хронічний прогресуючий перебіг. У літературі описані випадки залучення інших черепних нервів: слухового чи трійчастого. У 15% людей з'являється зниження слуху, рідше відзначається почуття шуму та клацань через залучення стременного м'яза.

Діагностика:

1. Неврологічний огляд;
2. Існують шкали оцінки геміфаціального спазму (опитувач якості життя SF-36, спеціальні шкали HFS-7, HFS-8) та протоколи відеореєстрації, вони дозволяють проаналізувати стан пацієнта та оцінити ефективність лікування;
3. Додатково: ЕНМГ (електронейроміографія), МРТ, КТ, біохімічний аналіз крові.

Лікування:

• Ботулотоксин А;
• Протисудомні препарати;
• Міорелаксанти;
• Бензодіазепіни;
• Антихолінергічні ЛЗ.

Допис підготувала Ірина Данилюк